Провідна неділя у цьому році припадає на 1 травня. У народі цей день прозвали Радуниця. Саме у цей день заведено вшановувати пам’ять та згадувати тих, кого не має поруч з нами.
Всевишній на Радуницю відпускає всі душі померлих до своїх близьких, на землю. Для того, щоб душі не блукали, а відразу розшукали своїх родичів на землі, кожного дня після Воскресіння Господнього, на підвіконні ставили запалену свічку та клали кілька крашанок. Це був знак для мертвих душ. У цей день вони повинні повернутися до небесного царства. Живі родичі вирушають на кладовище, щоб попрощатися там з тими, кого вже не має поруч.
У церквах та на кладовищах проводять відспівування померлих, так само освячують їжу. Люди на могилки несуть крашанки, паску, пироги, коливо та ті страви, які любив їхній родич.
Не можна влаштовувати на кладовищі гучних посиденьок та напиватися.
Не можна їсти на цвинтарі освячену їжу, її залишають на могилках, так само як недоїдки. Їх за бажанням можна віддати до дитячого будинку або безхатькам. У кожному місті люди поминають родичів у різні дні, обирають їх так, щоб всім було зручно.
У центрі та на Галичині не заведено накривати столи на кладовищі. На цвинтарях є не велика церква, де проводять службу, а після одразу окроплюють могилки.
На Півдні, Закарпатті та Поліссі, накривають пишні столи на кладовищах та разом із усією родиною поминають родичів. За деякий час до цього родичі прибирають та прикрашають могили квітами та вінками.
На Покутті, Гуцульщині та Буковині у неділю подають калач, в якому запалюють свічку. Родичам дають з хустинкою, а знайомим з носовичком.
Люди цього дня поєднуються з душами близьких, трохи сумують та водночас радіють. Люди збагачуються позитивною енергетикою й думають про майбутнє.