Приходячи до храму, багато людей не знають як помолитися за тих кого вже немає з ними. Інколи парафіяни передають записки служкам, які продають свічки при вході.
Вони називають їх церковними. В цих записках віряни записують імена померлих родичів чи знайомих, за кого немає кому помолитися. Далі їх перенесуть до вівтаря, щоб священник проводячи літургію читав ці імена та поминав їх. Коли він читає молитви, то дістає шматочки проскурок й після літургії кладе їх у священну чашу в якій є «Тіло й Кров Христова».
Такі записки можна подавати не тільки за мертвих родичів, а й за всіх ще нині живущих на землі. Їх розділяють на довготривалі та одноразові.
Довготривалими можуть бути записки – подані на півроку, рік та на сорокоуст.
Одноразові ж можуть подаватися як прості, замовні, особливі, панахиду чи молебень.
Молитва за упокій душі померлих пишуть на панахиду, а за здравіє подають — молебень. А всі інші подають однаково за живих чи мертвих.
У вірян є помянник – це спеціальна книжка, в яку вони записують імена всіх живих та мертвих. Такий помянник можна купити в церкві та зберігати його біля іконостаса вдома.
Часто віряни подають молебень прохальний чи подячний за живих родичів. В молебні потрібно зверху написати якому святому замовлений він, а внизу ім’я за кого треба молитись.
Молебні зазвичай відправляють вже після літургії.